Рибальство

Риба́льство — приватна або промислова ловля риби та інших водних тварин. Під рибальством також розуміють полювання інших водних тварин — молюсків, кальмарів, восьминогів, морських черепах, жаб, ракоподібних.

Впродовж століть рибальство було в людини одним з головних способів здобуття їжі. Зараз промислове рибальство використовує сучасні технології, а деякі види риб, молюсків та ракоподібних вирощуються на спеціальних фермах. Приватне рибальство залишається одною з найулюбленіших розваг і популярним видом спорту (див. спортивне рибальство).

Рибальство в Україні було відоме віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки — глиняні та кам'яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства сприяла велика кількість рік та інших водоймищ, а також прадавня традиція використання риби у харчуванні.

У період феодалізму вилов риби належав до панщизняних повинностей кріпаків. Крім того, у деяких районах України селяни зобов'язані були поставляти своїм поміщикам прядиво для риболовних снастей, підводи для транспортування риби.

Джерела свідчать, що вже у XVI ст. в Україні статутом регламентувалися терміни риболовлі, зазначалися види снастей, якими можна було виловлювати рибу.

Рибальство — це переважно додаткове заняття, яке було доступне у будь-яку пору року людям різного віку, не вимагало складних знарядь праці та ін. Вільною ловлею риби користувалися, насамперед, привілейовані класи та дрібні підприємці, а також чиновники, які це право купували. Селяни рибу для власних потреб ловили потай, у вільний від сільськогосподарських робіт час. Малі хлопці й підлітки мали дещо більшу свободу щодо вилову риби. На берегах великих рік чи озер були відомі окремі села, де рибалили майже усі чоловіки з діда-прадіда, починаючи з п'яти-семирічного віку. Жінки брали участь у допоміжних роботах — ремонтували сіти, допомагали переробляти й продавати рибу, а інколи в мілководних ріках самі виловлювали рибу руками.

Для селян риболовля була певною підмогою в їх господарстві. Там, де було більше водних угідь, риба входила у їх щоденний раціон, в інших районах її споживали передовсім у дні посту, на певні релігійні свята. Отже, рибною ловлею селяни прагнули поповнити чи покращити своє харчування. Риба була також предметом продажу й обміну на інші продукти й побутові речі (льон, хліб, сіль).

Найбільшими районами рибальства в Україні були: пониззя Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Пруту, Прип'яті, Десни, узбережжя Чорного й Азовського морів. Тут рибальство вважалося основним заняттям певної частини мешканців, яке переросло у промисел.

До 1917 по найбільших містах України існували різні рибальські товариства спортивно-любительського характеру. В УРСР любителі рибальського спорту були об'єднані у районові відділи-секції Українського товариства мисливців та рибалок (на 1 січня 1962 — 400 з 250 000 осіб). У 2006 році було засновано всеукраїнське риболовне громадське об'єднання — Громада Рибалок України (ГРУ), що вже має діючі осередки у більшості регіонів України.

Обмеження вилову та браконьєрство

У сучасному світі кількість та активність рибалок-аматорів стала загрожувати популяції багатьох видів прісноводних риб. Через це, у багатьох країнах світу були введені жорсткі обмеження на знаряддя та об'єми вилову. Загальна тенденція цих обмежень — це заборона ловлі будь-якими тенетами, багатогачковими снастями, електричними, хімічними способами, підводного полювання тощо. Формуються списки рідкісних та зникаючих видів, заборонених до вилову, наприклад — Червона Книга. Також поширюється принцип «спіймав — відпусти» (іноді — примусово), популярізується спортивне рибальство. Вводяться заборони на вилов риби під час нересту.

Рибалки, які свідомо порушують заборони та обмеження, називаються браконьєрами. Серед рибалок поширена традиція знищувати знайдені знаряддя браконьєрського лову — тенета, перемети, пастки. Незважаючи на всі обмеження, браконьєрство і тепер загрожує існуванню деяких цінних видів риб, особливо — прісноводних. Найбільш активними є браконьєри в найменш соціально благополучних країнах, до яких належить і Україна.